Всесвітній день запобігання самогубствам

10 вересня, відзначається Всесвітній день запобігання самогубствам.

Тема непроста. Про неї незручно говорити з дітьми, страшно — з власною дитиною, а інколи дорослим хочеться взагалі не торкатися її: ніби сама розмова може зробити небезпечну думку реальнішою.

Але сучасна наука говорить фактично протилежне: суїцид потрібно не замовчувати, а вчитися правильно про нього говорити — саме для того, щоб запобігати йому.

Тема Всесвітнього дня у 2024–2026 роках так і називається — Changing the Narrative on Suicide («Змінюємо розмову про суїцид»), а головний заклик 2026 року — Start the Conversation («Почніть розмову»). Йдеться не про те, щоб частіше вживати слово «суїцид», а про зміну самої культури: менше стигми, міфів і мовчання — більше можливості сказати «мені дуже погано» й отримати допомогу.

І проблема справді велика. За останніми глобальними оцінками ВООЗ, щороку внаслідок суїциду помирає понад 720 тисяч людей, а у віці 15–29 років він є третьою провідною причиною смерті у світі. Причини при цьому ніколи не зводяться до одного фактора: значення можуть мати психічні розлади, пережите насильство, самотність, втрати, конфлікти, дискримінація, вживання психоактивних речовин, хронічні захворювання, гуманітарні кризи та доступ до небезпечних засобів.

Саме тому небезпечно пояснювати трагедію одним реченням: «через двійку», «через сварку з батьками», «через нерозділене кохання», «через телефон». Окрема подія може стати останнім поштовхом, але майже ніколи не пояснює всього, що відбувалося з дитиною.

Перший важливий міф: якщо запитати про суїцид, можна “підкинути дитині ідею”.

Ні. Спокійне пряме запитання не створює суїцидальних думок. Якщо поведінка дитини насторожує, дорослий може сказати :

«У тебе бувають думки про те, що ти не хочеш жити?»

або:

«Ти думав про те, щоб заподіяти собі шкоду?»

Таке питання не «вкладає» думку в голову. Воно може дати дитині те, чого в неї до цього не було, — дозвіл нарешті сказати правду.

Важлива реакція дорослого.

Не: «Як ти можеш таке говорити?»

Не: «У тебе ж усе є!»

Не: «Іншим набагато гірше».

І точно не: «Пообіцяй, що більше про це не думатимеш».

Краще:

«Я почув тебе. Схоже, тобі зараз справді дуже важко. Дякую, що сказав мені. Тобі не потрібно залишатися з цим самому. Я буду поруч  і ми разом подумаємо, що може допомогти тобі зараз.  І до кого можна  звернутися за  підтримкою».

Національний інститут психічного здоров’я США окремо застерігає від так званих no-suicide contracts — обіцянок «я нічого із собою не зроблю», коли дитину чи підлітка просять пообіцяти щось на кшталт: «Я не заподію собі шкоди», «Я нічого із собою не зроблю».  Вони не є надійним способом забезпечити безпеку й можуть створити у дорослого небезпечну ілюзію, що проблему вже вирішено. Натомість використовують план безпеки, професійну оцінку, залучення відповідального дорослого та зменшення доступу до потенційно небезпечних засобів.

Друга важлива річ: немає одного “портрета суїцидальної дитини”.

Тривожити можуть висловлювання про смерть, безнадійність або власну непотрібність, різка соціальна ізоляція, значні зміни сну, настрою чи поведінки, самоушкодження, різке збільшення ризикованої поведінки.

Але це не тест.

Дитина може мати окремі такі прояви й не мати суїцидальних намірів. І навпаки — у частини дітей зовнішні сигнали можуть бути малопомітними.

Тому сучасна медицина поступово відходить від ідеї, що людину можна просто віднести за шкалою до «низького», «середнього» або «високого» ризику і на цьому завершити оцінювання. NICE (Національний інститут здоров’я та досконалості медичної допомоги Великої Британії) не рекомендує використовувати подібні шкали для прогнозування майбутнього суїциду або вирішення, кому потрібне лікування. Значно важливіше зрозуміти конкретну дитину, її стан, актуальні думки, попередню поведінку, середовище, доступ до допомоги й можливість забезпечити безпеку зараз.